Київ: Вторгнення Росії до Грузії спочатку викликало вкрай бурхливу реакцію в усьому світу, оскільки суперсила, відроджуючись, вперше відкрито продемонструвала свої військові м'язи поза межами власної країни. Просто-таки дивно, що жорстока відповідь Росії на військові операції Грузії проти Південної Осетії для багатьох стала сюрпризом. Росію, розлючену натівськими обіцянками Україні та Грузії, а також своїм занепадом після розпаду Радянського Союзу, параноїдально зациклену на нікому не потрібних американських ППО в Чехії і Польщі й розлючену визнанням незалежності Косова (території братської Сербії), просто таки підмивало продемонструвати свою силу. «Ми вдарили агресора прямо в лице саме так, як і вчать усі військові підручники», – заявив Володимир Путін у розлогому інтерв'ю.

Будь-які прояви істерії на Заході провокували Росію сповільнювати процес виведення своїх військ, а посилений тиск на неї гарантував її повну бездіяльність. Відбілювання факту вторгнення Грузії на територію Південної Осетії західними ЗМІ переконало Росію в тому, що до неї ніколи не ставитимуться справедливо, а тому не варто турбуватися про наслідки. Президент Віктор Ющенко, його помаранчеві союзники, прихильники рішучих дій, а також деякі західні політики виступали за якнайшвидший вступ України до НАТО з тим, аби зменшити російську загрозу для України. Парадоксально, але саме це може спровокувати кризу, якій вступ у НАТО, за логікою речей, мав би запобігти.

Я провів 2007 рік у Москві. Чесно кажучи, те, що відбувалось у Росії, навіювало депресію: це відродження агресивного націоналізму й сліпого поклоніння Путіну. Абсурдна антизахідна пропаганда виросла втричі за короткий час, навіть ліберали почали, як папуги, слово в слово повторювати кремлівські вказівки. Без особливих труднощів влада отримала з боку простих росіян 90-відсоткову підтримку своїх дій в Південній Осетії/Грузії. Ця підтримка підігрівалася постійним нагадуванням про загрози, адресовані російським представникам за кордоном. Це дає можливість заглушити будь-які розмови про десятки мільярдів доларів, вкрадених кремлівськими олігархами, і дозволяє відвернути увагу людей від того жалюгідного стану, в якому перебуває путінська однопартійна «демократія».

Позиція Росії така: вона була оточена Заходом з усіх боків, всупереч обіцянкам, даним після розпаду СРСР, про те, що НАТО не розширюватиметься до її кордонів. Якщо ви страждаєте манією переслідування, це ще не означає, що насправді вас не переслідують. Вторгнення до Росії монголів, поляків, шведів, литовців, французів, британців і нацистів спровокували в неї загострену манію переслідування. Членство в НАТО східноєвропейських сателітів колишнього СРСР було виправданим, членство країн Балтії не мало такого великого значення, але членство України й особливо Грузії – це вже занадто. Це міст, що споруджується на завелику відстань. Це небезпечно, провокативно й контрпродуктивно. НАТО було й залишається військовим союзом проти Росії, але страхітлива реальність очевидного протиборства фактично була забута Заходом. Натомість росіяни цього не забули.
Я особисто давно був переконаний, що можливий вступ України до НАТО – це червона лінія, і Росія може зважитися на все, щоб запобігти перетину цієї лінії. Уявіть собі реакцію США, якби Канада і Мексика приєдналися до Варшавського Пакту, і ракети були розміщені біля американських кордонів. Ми мало не знищили нашу планету через ракети на Кубі. Уявіть собі, що могло б статися, якби Грузія була членом НАТО, як того бажали прихильники найрадикальніших рішень. Швидше за все, навіть у цьому випадку НАТО б не відповіло на атаку Росії, що в результаті призвело б до маргіналізації, ба навіть колапсу Альянсу. Дмитро Медведєв заявив, що він атакував би Грузію, якщо навіть вона була б за крок від членства в НАТО. Чи мусив би й зміг би Захід вступити у військовий конфлікт з Росією на її західних кордонах?

Насправді ніхто не бажає бачити Україну в НАТО: ані більшість українського населення (61 % «проти»; 24 % «за»), ані більшість депутатів Верховної Ради; ані Європа, стурбована своєю енергетичною безпекою й відновленням пристрастей часів Холодної війни не менше, ніж ситуацією у Грузії, ані навіть саме НАТО. Для Альянсу чисельність російського населення й проросійські настрої в Україні, нестабільний уряд і Чорноморський Флот у Криму стали б тільки новими проблемами.

Франція+Німеччина відкрито відступили від експансіоністської політики Буша, а Бараку Обамі забракне стимулів далі вести таку політику. Юлія Тимошенко, всупереч своїй минулій жорсткій антиросійській позиції, усвідомила величезність ризиків і обмеженість переваг від своєї антиросійськості. Така позиція може спровокувати різкий внутрішній розкол між Сходом і Заходом. Надія на те, що ПДЧ стимулюватиме проведення реформ – це вкрай безрозсудна причина вступу до військового союзу. Таку думку висловлюють ті, хто намагаються уникнути безвиході, що з'явилася внаслідок небезпечного політичного протиборства між Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко.

Крім усього іншого, Росія жадає пошани після розрухи й бідності 90-х, які, на переконання Володимира Путіна, були організовані Заходом. Росія не хоче битися з Україною, вона думає про неї як про свою меншу сестру й як про місце для приємних вакацій (і це все попри геноцидальне хижацьке розкрадання цієї країни в минулому). Маючи якісь свої підстави на те, росіяни стверджують, що вони й українці – один народ, і приєднання України до ворожого військового союзу буде непорозумінням, унаслідок якого залізна межа розділить дві взаємопов'язані нації, особливо сильно це позначиться на житті мільйонів українців, що працюють у Росії. Президент Ющенко підлив ще більше масла у вогонь, беззастережно зайнявши під час грузино-російського конфлікту позицію Грузії і видавши ряд сміхотворних і безпорадних указів, спрямованих проти перебування Російського Чорноморського Флоту в Криму.

Якщо Україна ставитиметься до Росії шанобливо, вона незворотно відійде від Росії у бік Європи й в бік більшої незалежності та автономності дій. У такому разі НАТО вже не буде таким необхідним або ж вже не викликатиме такої протестної реакції (хоч у будь-якому випадку Україна й далі залежатиме від російських енергоресурсів). Якщо Україна тільки спробує приєднатися до НАТО, то Росія точно підігріє конфлікт у Криму або на Донбасі або ж утричі підвищить ціну на нафту і газ. Власне кажучи, останнє вона вже активно втілює в життя, заблокувавши постачання газу в Україну.

Таким чином, один шлях, який нічого не коштуватиме, вестиме до поступового поліпшення й незалежності, інший – негайно приведе до жахливих конфліктів. І Україні не варто сподіватися в останньому випадку на НАТО, що, мовляв, раптом що, Альянс її врятує. Росія все ще ядерна супердержава, здатна знищити Захід. І будь-який конфлікт між Сходом і Заходом на її порозі, в історичному центрі Русі, може раптом стати ядерним... А таким жоден західний політичний лідер ризикувати не буде. Що б не говорили політики (такі як Джон Маккейн, наприклад), ми не всі відтепер грузини... або ж українці.

Довідка про автора
Міхаєль Хаммершлаг (Hammernews.com) американський журналіст, працював три роки в Росії і півроку в Україні. Статті автора публікувались у ряді західних і російських видань: the International Herald Tribune, Seattle Times, Providence Journal, Columbia Journalism Review, Honolulu Advertiser, Capital Times, Media Channel, Scoop; and Moscow News, Tribune, Guardian, and Times.

*Джон Маккейн після вторгнення Росії до Грузії говорив про те, що "віднині ми всі грузини" (прим. ред.).